За усталеною традицією на клич керівників земляцьких організацій у м. Києві земляки, народжені у різних куточках України, але проживають у столиці, почали збиратись до пам’ятника Великому Кобзарю на його 200-річне народження.
Погожий сонячний день, розмаїття квітів, пам’ять про невмирущу славу українського пророка Тараса Григоровича Шевченка не додали радості присутнім. Адже чорна тінь Майдану, сепаратистські настрої окремих регіонів України, трагедія Криму повертали до пророчих слів: «Свою Україну любіть. / Любіть її… Во врем’я люте. / В останню тяжкую минуту / За неї Господа моліть».
То ж мовчазною ходою земляцтво рушило до пам’ятника Т.Г. Шевченку. Ледь жевріюча перша зелень погожих весняних днів враз усіялась червоними гвоздиками, білими хризантемами, рожевими тюльпанами. На п’єдесталі замайоріла велична корзина кольорів державного прапора з написом на стрічці «Великому Кобзарю від Асоціації земляцьких організацій у м. Києві».
Хтось із присутніх подав перші акорди мелодії «Реве та стогне Дніпр широкий…» і вмить парком покотився могутній спів. До земляків долучилися всі, хто прийшов до Кобзаря.
Розходилися кожний із своїми думами про Україну, про її сьогодення та майбутнє. Як же глибоко і доречно звучали сумні слова Кобзаря про вічний неспокій на українській землі, про тяжкі випробування, які випадають на долю кожного покоління українців: «Добридень же, новий годе, / В торішній свитині. / Що ти несеш в Україну / В латаній торбині?»
