Ще у далекому дитинстві, заглядаючи у скельце калейдоскопа завжди дивувалась, як із маленьких різнобарвних уламків скла створювались і неймовірні узори і змінювалися від найменшого поруху. Нині, з плином часу, продовжую дивуватись тому, як людина своїми вчинками вимальовує чудові, яскраві і неповторні сторінки життя, змінюючи навколишній світ.
От і того суботнього дня 17 травня, не сподіваючись на сонячну погоду, яка дозволить працювати на земляцьких садибах Національного музею архітектури і побуту у Пирогові, члени земляцтв України поволі збирались біля центрального входу.
Організатори заходу – МГО «Рівненське земляцтво» зібрали представників Асоціації земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України», щоб провести черговий суботник з метою упорядкування територій регіональних обійсть «cоціалістичного села». Під’їжджаючи до центрального входу, відразу ж побачили, як Святослав Ващук, виконавчий директор Рівненського земляцтва, гуртує навколо себе прибулих. Тут представники Житомирського, Закарпатського, Запорізького, Івано-Франківського, Рівненського, Сумського, Херсонського, Черкаського, Чернігівського, Чернівецького, Волинського, Кіровоградського земляцтв. Всього 132 чоловіки. Після короткого обговорення намірів кожного земляцтва та обміну думками відправились до своїх садиб. щоб залишити чергову світлу сторінку нашого буття.
Закипіла робота в садках. Доброзичливість, веселий настрій, насичене весняними запахами та озоном повітря створювали невимушені стосунки і допомагали у творчому підході до виконання робіт.
Лягли у покоси соковиті трави, звільнились від бур’яну квітники, заблищали вимиті вікна… Світились радістю очі працівників музею – доглядачів садиб від того, що по новому засяяли музейні експонати, які з цікавістю оглядали туристи.
Цей день для земляків був особливо приємним, адже невимушене спілкування із сусідами ще раз засвідчило широку українську натуру, незламну волю до єднання, а ще силу духу, закладену в українську пісню, яку щедро дарував землякам Михайло Твердий, артист за фахом і душею.
Звичайно ж, ситуація, яка склалася в Україні, була в душі кожного. Що б ми не робили, а подумки поверталися до трагічних подій в Криму і на сході, до наших кордонів, до нашої державності. Зі сльозами на очах слухали вірші Бориса Пономаренка, керівника Черкаського земляцтва «Шевченків край». Особливо вразили слова вірша «Бережіть синів».
Немає сил і думати, й писати,
Хотів би крикнуть – та бракує слів,
Коли вже наша українська мати
За спиною ховає ворогів!Вона стоїть, одурена й затята,
І очі люттю дикою горять,
А проти неї – зовсім ще хлоп’ята
Під українським прапором стоять.– Матусю-мамо, схаменіться, люди!
Я ж присягав народові служить…—
Та гримнув постріл у юначі груди
І серце зупинилося за мить.Упав юнак, осіла поряд мати,
Стікала кров гарячою на брук,
А голова убитого солдата
Тулилася до материних рук.Тужила мати, миттю посивіла,
Молила Бога у височині…
Та очі сина небом голубіли,
А тіло пригорталось до землі.– Невже це я своє дитя згубила?!
Чому у серці полум’ям пече?
Прости, дитино, це нечиста сила
Стріляла через мамине плече.…Відтятий Крим, горять міста Донбасу.
Звертаюсь до одурених людей:
– На сумніви уже немає часу,
Рятуйте не злочинців, а дітей!
Та все ж надія і віра у краще майбутнє нашої України залишила чергову світлу сторінку земляцького буття, поєднала земляків у весняному Пирогові.
Ганна СКРИПКА
Газета “Отчий поріг”
Фото автора
