«Земляцтво Кіровоградщини», яке є координатором в Асоціації земляцьких організацій, люб’язно запросило керівників земляцтв областей і регіонів України в Кіровоградщину, землю предків древньої Еллади. У складі делегації були Віктор Ткаченко – голова Асоціації, Іван Рішняк – голова Сумського земляцтва, Микола Рожко – голова земляцтва Херсонщини, Валерій Цибух – голова земляцтва буковинців, Микола Бідзіля – почесний президент товариства закарпатців та ще 24 представники різних земляцтв. Київську міську адміністрацію представляв радник голови Микола Колесник.
Кіровоградщина зустріла гостей так само привітно, як теплі жовтневі дні бабиного літа.
Як годиться, на кордоні автобус зупинила поважна делегація представників органів виконавчої влади та місцевого самоуправління Кіровоградської області на чолі з заступником голови облдержадміністрації Вітою Атаманчук. Хліб-сіль, щира українська пісня і знову – дорога, але вже по степах Кіровоградщини. Дбайливо оброблені поля, зрідка – переліски і затишні села.
Перша зупинка – на території історико-архітектурного заповідника родини Раєвських в селі Розумівка. Відбудована родинна церква ще пахне цементом і фарбами, недомальовані розписи на стінах, але святий отець церкви і прихожани вже правлять службу Божу. І нас зустріли молитвою за Україну. Поруч на подвір’ї – краєзнавчий народний музей. Тетяна Зубко, берегиня історичної спадщини, повернула гостей у далеке минуле. Змістовною була розмова в облдержадміністрації з першим заступником голови ОДА Віктором Серпокриловим. Перегляд фільму про поступ Кіровоградщини у роки незалежності, про можливості промислового і аграрного потенціалу області, адже лише орного продуктивного чорнозему у краї понад 2 млн. гектарів, а еталон чорнозему планети саме з Кіровоградщини, доставлений до далекого Парижу на довічне зберігання.
І знову дорога. Вже пішохідна, самою центральною вулицею Дворцовою до обласного краєзнавчого музею.
Неймовірне враження на представників земляцтв справив Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького, щойно відреставрований за кошти меценатів. Ранок наступного дня розпочався з ознайомлення з рідкісними виданнями у фондах Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І. Чижевського. Затим огляд експозиції у Кіровоградському обласному художньому музеї, відвідання картинної галереї Петра Оссовського «Світ і вітчизна». Пішохідна екскурсія центром міста, огляд валів фортеці Святої Єлизавети – головного форпосту у боротьбі проти Туреччини.
Скорботним моментом перебування на Кіровоградщині було відвідання міського кладовища, де поховані 56 бійців, що загинули в ході АТО, покладання квітів, скупі чоловічі сльози, свіча пам’яті.
І знову довга дорога до Хутора Надії, адже це невеличке поселення нині є об’єктом природної історико-культурної спадщини, музей-заповідник родини І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого). Тут же на території розміщений єдиний в Україні музей хореографії і народного танцю.
Вже на зворотному шляху ми відвідали Зелену Браму – пам’ятний знак загиблим воїнам-прикордонникам, поклали квіти і низько вклонились тим, хто відстояв Україну у грізних боях.
Дорогою додому в автобусі було хвилююче гомінко, бо всі хотіли висловити свої враження від побаченого і почутого. З’ясувалося, що Кіровоградщина практично для кожного відкрилася зовсім іншою, ніж про неї подавалася суха інформація у ЗМІ.
Низький уклін Вам, кіровоградці, за любов до рідного краю, збереження його історичних і духовних надбань, народної національної спадщини.
Тетяна ЛІТОШКО
