Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак, насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне: культура, традиції, звичаї. Це міст, який з’єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн. Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому.
Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті не писані закони, якими керуються люди, країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково- звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об’єднують окремих людей у народ. Український дім минулого року розпочав великий культурно-просвітницький проект “Благословенна Україна. Традиції і сучасність”.
В рамках цього проекту в суботу 12 березня 2016, в переддень початку Великого посту Український Дім зібрав багато гостей на «Галицькі запусти». Святкову галицьку атмосферу і гарний настрій створювали гостям ведучі – відомі галичани Оксана Стебельська та Євген Нищук. І це все супроводжувалось чудовою грою гурту «Українські барви» та виступами відомих виконавців Наталії Шелепницької та Оксани Пекун.
Благословення своє землякам виголосив предстоятель УАПЦ митрополит Макарій у спільній молитві разом з учасниками та гостями на «запустах». З вітальним словом до земляків також звернувся єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ о. Йосиф Мілян. На правах газди привітав гостей директор Українського дому (до речі, також галичанин) Юрій Іванович Стельмащук, який у своїй промові закцентував увагу на важливості всепрощення у переддень Великого посту.
Серед гостей були керівники земляцтв у Києві, а саме: Товариство ” Вінничани у Києві”, ” Волинське братство”, “Земляцтво житомирян”, “Товариство Закарпатців” у м. Києві, “Земляцтво Запоріжжя”, “Івано- франківське земляцтво” , “Земляцтво Кіровоградщини”, “Львівське товариство”, “Рівненське земляцтво”, «Сумське земляцтво», «Тернопільське земляцтво» Тернопілля», МГО “Слобожанщина”, Харківське земляцтво, Земляцтво Херсонщини, Хмельницьке земляцтво “Хмельниччина”, Черкаське земляцтво “Шевченків край”, Земляцтво буковинців у м. Києві “Буковина”, Товариство “Чернігівське земляцтво в м. Києві» та чимало поважних галицьких земляків.
Свято вдалось на славу. Гості не тільки чудово позабавлялись, а й поспілкувались, гарно почастувалися. Організатори висловили велику подяку партнерам за технічне забезпечення галицької забави фірмі «Zinteko».
Чому ми святкували Запусти? Бо ми повертаємося до давніх українських традицій підготовки до Великого посту. М’ясниці – це яскравий набуток української фольклорної спадщини, період простонародного дозвілля, зумовлений селянським відпочинком від праці на землі. Зимові (різдвяні) М’ясниці починаються з різдвяними святами і закінчуюються сиропустною (Прощеною) неділею. У М’ясниці народ відпочивав. А якщо в сім”ї були дорослі син чи дочка – саме був час подумати про їхнє одруження. Тому скрізь по селах відбувались сватанки, обзори, заручини, весілля. А також вечірниці, з їх хатнім рукоділлям та молодіжно-розважальними забавами.
Розлучатися з м’ясницями просто так нікому не хотілося. Тому наші предки намагались якнайповніше прикрасити дозвілля в останні дні м’ясниць, і гідно відзначити прощання з ними. М’ясопусний тиждень Першим починався М’ясопусний тиждень, який цього року (2016-го) для православних та греко- католицьких вірників припадає на 29 лютого-6 березня. Цей тиждень передував Масляному Сиропусному тижню, і був останнім коли дозволялося їсти м’ясо. Він ще називався «Всеїдним», або ж «Рябим». В Рябий тиждень вже не сваталися. Ввважалося, що це погана прикмета “На рябий уддаватися – з бідов родичатися”, “Од того жона ряба, шо на Рабий уддалася”. Рябий М’ясопусний тиждень закінчувався М’ясопусною неділею. Сиропусний тиждень З понеділка починалася Масниця – Сиропусний тиждень (у 2016-му 7-12 березня). В цей тиждень м’яса вже не їли, зате дозволялося їсти будь-яку молочну їжу, яйця та рибу. Звідси й традиція готувати палачінти, вареники та інші борошняні молочно-яєчні страви. “- Кончалися м’ясниці, як правило, прощальним балом, на який запрошувалисме і відіцькых (з інших сіл) легінів.І коли понадвечір на обложку заіграли гусляші (музиканти), послухати їх музику, подивитися, як забавляєся молодь, сходилися і старі, і молоді, – пише закарпатський краєзнавець Дмитро Копинець у своїй книжці “Буштинські обрядові дійства та розваги молоді в давнину. – Дітлахи й літня челядь тулилися по закутках, щобы не заважати. А молодь, за звичкою, ставала гуртом: дівчата – окремо, з одного боку, хлопці – з другого. Як таниць кончився, легіньови належало, звичайно, подяковати і відвести дівку на прежнє місто – до цімборок або до родичу, які часто приходили разом з донькою, переживаючи за неї…
Сиропусний тиждень закінчувався Прощеною неділею “В давнину у наших предків зародився чудовий звичай влаштовувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю” -, пише далі Дмитро Копинець. – Цей обряд виконували тоді, коли вже зайшло сонце. Майже всі селяни сходилися на традиційну площу перед церквою і взаємно просили один у одного прощення за свої провини, обнімались і обмінювались поцілунком миру. Вони вступаючи до Великодного посту, взаємно усе прощали один одному ради Христа, що для нас постився, терпів і воскрес. Цей особливий, зворушливий обряд в окремих, найбільш релігійних сім’ях зберігся до сьогоднішнього дня. Наші предки при цьому схилялись один перед одним із словами: “Прости мені, брате чесний ( чи сестро)” і тричі цілували один одного.” В західній Україні цей період перед Великоднім постом називають Запустами і немає традиції випікати млинці, а головною стравою вважаються вареники, особливо з сиром. Історична довідка: Відзначення масляної або сиропусного тижня почалася в Східній Церкві 610 року за православного кесаря Іраклія, котрий провадив війну з перським царем- язичником Хосроєм і обіцяв цей м’ясопусний тиждень перед Великим постом змінити на сирний тиждень, коли б йому Бог дав перемогу над язичниками- персами. І, перемігши персів, він виконав свою обітницю, про що синаксар сирної суботи свідчить на сторінці 143. Підтверджує це святий Никифор, патріарх Константинопольський, котрий написав у своєму каноні: «Треба, щоб монахи постили в середу й п’ятницю сирного тижня, а по відправі Служби Ранішосвячених Дарів хай їдять сир». Про це розповідає архимандрит Іоаникій Ґалятовський.
